ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ
«Ми про війну з тобою книжку
прочитали...»
Ми прочитали книгу про війну.
З бабусею сиділи і мовчали.
Ну що тут скажеш про таку сумну
подію, сповнену і смутком, і печаллю
Вона ж всім стільки горя принесла …
Колінько Ксенія1
Чи є майбутнє у нації, яка,
завдячуючи байдужості, потроху забуває своє минуле, свідомо відрікається від
історії свого народу, не бажає плекати дивосвіт пам’яті і спогадів у своїх серцях?.. Ні!… Адже, щоб
по-справжньому любити свій рідний край, треба досконало знати його історію,
пам’ятати всі сторінки життя своїх предків. А якщо врахувати те, що наша
багатостраждальна прадавня українська земля особливо багата на визначні події,
що відіграли вагому роль і у світовій історії, то виникає нагальна необхідність
зберегти і донести ці глибинні спогади до свідомості якомога більшої кількості
людей. Саме такі знання є своєрідним місточком, що єднає батьків з дітьми,
дідусів з онуками.
В історії народів світу є події, які залишають глибокий
відбиток у пам’яті людській. До таких подій, безумовно, слід віднести Другу
світову, а для українського народу — Велику Вітчизняну війну.
1941–1945… Лише тире розділяє ці дати, а в житті — понад 20
мільйонів загиблих, яких забрала війна та страшні сліди, які вона залишила.
Територією України фронт прокотився двічі і перетворив на руїни та згарища 714
міст і 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами…
Велика Вітчизняна війна — саме вона різким вихором посеред
літнього буяння природи увірвалася в життя мільйонів наших співвітчизників
чорного ранку 22 червня 1941 р. І судилося цьому дню стати не черговим яскравим
днем, а початком найгіршої в історії ночі, що тривала 1418 страшних діб. Саме
тоді закривавлений чобіт фашистського окупанта вперше ступив на нашу рідну
землю. Нападники, не соромлячись, в’їжджали на новеньких мотоциклах у захоплені
міста і села. Ситі, вгодовані, зухвалі вони почали відразу встановлювати свої
жорстокі порядки. Геноцид і терор, примусова праця і глум над людською гідністю
— саме так зарекомендувала себе «нова влада». Найтяжче випробування нависло
непосильним тягарем над нашим народом. Настали неймовірно тяжкі дні окупації.
У перші ж дні страшної небезпеки більшість чоловіків були
мобілізовані на фронт. Але згадаймо, хто постав перед навченим тактичним
хитрощам, бездоганно обмундированим і блискуче озброєним ворогом? Це звичайні
робітники і колгоспники, вчителі і пекарі, колишні випускники шкіл, які дорослішали
на полі бою і, навіть, діти.
Безумовно, за всіма розрахунками гітлерівці мали блискавично
і без перешкод отримати перемогу у своїй лихій і ході проти мирного людства.
Але ворог не врахував головного — величезного морально-патріотичного духу
нашого народу та його безмежної любові до рідного краю. Кожен наш співвітчизник
сприйняв цей
біль і трагедію як особисту біду.
Героїзм і самопожертва не знали меж і саме їх масовий характер і знищив ворога.
Тож давайте відкриємо навстіж свої серця і приймемо в них
трагічне і героїчне минуле свого народу, який пережив смерть і горе, жахи і
страждання, насильство і приниження, низько вклонімося його подвигу.
Згадаємо спалені села, заставлені шибеницями міста, жертви
Голокосту, залитий кров’ю сніг… Не забуваймо солдатських матерів, що, як
журавки, посивіли без віку, виснажених, голодних дітей, що в чотирнадцять років
ставали за верстати, мільйони простих солдат, які поранені й знесилені все ж
піднімалися з окопів і йшли під дощем куль і громом гармат, захищали наше право
на сьогоднішнє життя. 27
мільйонів загиблих за 1418 днів. Це значить 19 тисяч вбитих щоденно, 800 людей
на годину, 13 чоловік кожної хвилини! Вдумайтесь! Кожний шостий мешканець нашої
країни загинув під час війни!
З кожним роком віддаляються події однієї з найкривавіших
воєн, яких зазнало людство. Велика Вітчизняна назавжди залишиться в історії як
жорстоке збройне протиборство, яке призвело до небачених збитків. Молодому
поколінню українців важко уявити справжні масштаби втрат — людських, економічних,
культурних й соціальних, а, між іншим, безжалісне колесо війни, прокотившись
Україною, залишило по собі катастрофічні наслідки.
Війна — це частина історії нашої Батьківщини, пам’ять —
частина духовності народу, а пам’ять про війну — це шана минулому і прояв
людяності нації. Пам’ять про тяжкі втрати, які зазнав український народ у
страшній воєнній круговерті, зобов’язує всіх нас усвідомити, що ми повинні
стократ цінувати звичайні земні радощі, все те, що має кожен із нас зараз, аби
ніколи більше пил і порох від вибухів не закрив нам яскраве сонце і чисте
блакитне небо, щоб жоден нападник не відібрав у нас любові до життя, прагнення
досягти своєї мрії, можливості радіти чистим літнім ранкам і квітучим, запашним
веснам і щоб ніякі новомодні віяння не витіснили із свідомості повагу до
старшого покоління. Тож давайте розпочнемо свідомо і добровільно лікуватися від
так званої «хвороби безпам’ятства»!
Висловити свою думку на подану тему. (5-6 речень)
